v1snyk (v1snyk) wrote in ua_travels,
v1snyk
v1snyk
ua_travels

Щолкіне. Станція самотності

Наступне на черзі – Щолкіне. З одного боку, наймолодше місто Криму, в той же час – одне із найбільш депресивних. Ну і не обійти увагою Кримську АЕС, нерозривно з ним пов’язану.


Для тих, хто не в курсі. Місто Щолкіне закладене у 1978 році як селище будівельників і майбутніх працівників Кримської АЕС, що зводилась по сусідству і мала вирішити купу енергетичних проблем Криму. На будівництво станції були кинуті величезні гроші і сили, але наприкінці 80-х у зв’язку з аварією на ЧАЕС та поглибленням економічної кризи СРСР будівництво призупинили (1987), а потім і повністю заморозили (1989). На додачу, місцевість, вибрана для зведення, виявилась потенційно сейсмічно активною.

Така доля у ті роки спіткала досить багато АЕС по усьому Союзі. Але якщо для сформованих міст це було не так відчутно, то для молодого Щолкіно стало справжньою катастрофою. Населення, історичний максимум якого складав 16 тисяч, опинилось фактично без роботи. Інфраструктура зношувалась, а грошей на оновлення узяти було нізвідки, отже, виникли проблеми з постачанням води, світла і тепла.

Зараз чисельність жителів містечка за різними даними складає 8-11 тисяч і в некурортні місяці вечорами багатоповерхівки дивляться на світ здебільшого темними вікнами. Мабуть, опинись Щолкіне далеко від моря, ситуація дедалі тільки б ускладнювалась. Але, на щастя, воно знайшло в собі сили відродитись у якості курорту – навіть після того як місцевий популярний фестиваль Казантип утік у Попівку.

На 2013 рік курортно-розважальна інфраструктура міста не далеко зайшла від ембріонального стану, активно йшла розбудова по приморській лінії. Відпочиваючих тут не дуже багато – дається взнаки віддаленість від цивілізації та слабка розкрученість.

До Щолкіного ходять прямі автобуси із Сімферополя, Феодосії, Керчі і Судака. Найближча залізнична станція називається Сім Колодязів і знаходиться у смт Леніне, звідти також ходять автобуси і досить часто. Саме селище теж раніше називалось Сім Колодязів. Узагалі комунізм у місцевих назвах зашкалює – Леніне, Ленінське, Іллічове, Кірове – і це все в радіусі якихось 8 км.

Спочатку ми не доїдемо до самого Щолкіного, а вийдемо на останній зупинці села Семенівка і відправимось прямо на АЕС. Дорога од зупинки майже пряма, але розбита і абсолютно безлюдна. З обох боків – руїни колишньої величі.
1.JPG

2.JPG

Якщо надумаєте повторити маршрут, будьте обережні – багато досить агресивних собак. Приготуйтесь пригостити їх хлібом чи ломакою, залежно хто як їх любить.

На жаль, від самої станції мало що залишилось. Пов’язані з нею об’єкти почали розбирати дуже давно, а ті, що ще стоять, - у приватній власності.

Ось у дворі цієї гігантської споруди навпроти реактора мирно живуть коні, кури та собаки.
3.JPG

Фото я робив в кінці травня 2013 року, а якщо вірити останнім публікаціям в Інтернеті, через кілька місяців будівлю уже майже повністю знищили.

Сам реактор станції виглядає ще більш вражаюче, але зсередини його також точать черви – вирізають і здають багатотонні металеві багатства.
4.JPG

4a.JPG

Дорога до реактора перерита бульдозерами, розвішені попереджувальні заборонні таблички. Тим не менш, зазвичай самі охоронці за помірну платню можуть провести екскурсію по його нутрощам. Я утримався, напевно, дарма. Спробуй доберись тепер туди, та і хтозна, може уже й нема на що дивитись.

Нинішня «влада» Криму заявляла про майбутнє будівництво на цьому місці індустріального парку «Щолкіне».

З південного боку від реактора був проритий канал до Акташського озера, яке мало стати охолоджувачем.
5.JPG

Акташське озеро – величезна за площею водойма, але із-за маленької глибини майже повністю пересихає. Це місце стало житлом для величезної кількості птахів. З протилежної, південної частини озера знаходиться великий орнітологічний заказник.
5a.JPG

Дорога понад берегом така ж безлюдна. Тим не менш, недалеко від неї час від часу трапляються якісь невеличкі забудови (ферми? підприємства?) з уже добре знайомими зграями собак. Навколо дуже багато вітряків, частина яких досі працює.
5b.JPG

А от сонячна електростанція також покинута.
6.JPG

Обігнувши станцію, повертаємо на північ – до цивілізації та до моря.
7.png

Щолкіне знаходиться на захід від мису Казантип, на березі бухти Руської, з протилежного боку – бухта Татарська і село Мисове. Вони обидві досить мілководні і швидко прогріваються (уже у травні – прохолодно, але можна). Татарська більш дика і безлюдна. Малесенька затока на самій її півночі на карті позначена як Сракомийка:) – можливо, завдяки нудистам.

Мис Казантип – укритий степовими рослинами риф, пам’ятка природи. Створює цікавий водорозділ - в той час, як біля берегів Щолкіно був шторм, у Татарці море майже не ворушилось.
7a.JPG

7b.JPG

Незважаючи на охоронний статус, з півдня на мис наступає кладовище, а в його серцевині знаходиться якась нафтовидобувна маячня (на фото справа).
8.JPG

Із Казантипу відкривається чудовий панорамний вид на Мисове і Щолкіно (зліва і справа відповідно). Правда, похмура погода попсувала фотки.
9.JPG

Ну і нарешті про саме містечко. Як я говорив, воно досить тихе і малонаселене. Забудова багатоповерхова, типова для 80-х років. Якщо абстрагуватись від моря з одного боку, можна уявити себе у спальному мікрорайоні якогось середньостатистичного центральноукраїнського міста.
10.JPG

Місцева фішка – у Щолкіному немає вулиць, одна суцільна нумерація будинків. Музеїв і цікавинок також майже немає. Знаменита ротонда Терешкової, і та розвалилась. Замість неї звели аж дві – одна, на тому ж місці, але виглядає інакше, друга виглядає так само, але захована у дворі однієї з баз відпочинку.
11.JPG

11a.JPG

Від ротонди відкривається вид на чудовий приазовський пляж.
11b.JPG

Саме місто, зважаючи на репутацію, вражає чистотою і акуратністю. Ні, тут насправді класно. Відсутність коштів явно перекривається дбайливістю і любов’ю місцевих жителів. У центрі помірно людно, на диво багато дітей. До речі про місцевих жителів, яким я хочу виказати окрему похвалу – принаймні ті, що мені трапились того дня, - дуже привітні і товариські, зовсім не схожі на традиційно вовкуватих і агресивних кримчан.

Так виглядає одна з центральних алей.
12.JPG

Ну і, очевидно, головна «площа» Щолкіного. Після окупації отримала ублюдську назву «рузге вєсни».
13.JPG

Ось в принципі і все, що я хотів розказати про це місто, яке виявилось насправді набагато кращим, ніж можна про нього подумати в контексті усіх історичних потрясінь, що сталися за його коротку історію.

Фото зроблені 25 травня 2013.
Tags: Крим
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments