Андрій Бондаренко (andy_travelua) wrote in ua_travels,
Андрій Бондаренко
andy_travelua
ua_travels

Тиврів

Вперше я відвідав Тиврів навесні 2010 року, коли він був завершальним пунктом моєї короткої мандрівки Вінниччиною. Тоді він залишив в мене найбільші враження. Але враження, на жаль, далеко не позитивні. Місто має насичену історію, має і ряд пам’яток архітектури – палац, домініканський монастир, млин. Але в якому це стані… Більш депресивного містечка на Поділлі я не зустрічав. Всі інші, як я бачив, у порівнянні з Тивровим просто відпочивають. Особливо вирізнялася центральна площа: недобудована (напевне, з радянських часів) адміністративна будівля, Ленін, совковий будинок культури і… майже жодної людини на вулицях. В Тиврів я повернувся знову влітку 2016 році. На щастя, містечко починає потрохи відроджуватися.


Ще у XIV ст. навколишні землі отримав від литовського князя Вітовта Герман Дашкевич. У 1505 році польський король Олександр Ягеллончик підтвердив право на володіння Тивровим його спадкоємцю Федьку Дашкевичу. Наступними власниками містечка були Клещовські, з другої половині XVII ст. Тивровим володіли Ярошинські. Власниця міста Маріанна Ярошинська принесла Тиврів в посаг своєму чоловікові Себастьяну Калитинському.


Перший римо-католицький храм у Тиврові збудували у 1569 році. Це був дерев’яний костел, який спалили козаки під час Визвольної війни 1648 – 1654 року. У 1742 році Міхал Ян Калитинський (1672 - 1756) зводить у Тиврові новий костел, навколо кого засновує домініканський монастир. Зведений у бароковому стилі костел було освячено у 1760 році. Він являв собою базиліку з двома вежами на парадному фасаді.


Ззовні храм виглядав досить скромно, проте мав багатий інтер’єр. В ньому виділявся амвон у вигляді алегоричного «корабля спасіння» з щоглами, парусами і сітями, ксьондз на якому під час проповіді виглядав капітаном. В костелі перебував чудотворний образ Матері Божої та біломармуровий надгробок Чеслава і Теклі Ярошинських, замовлений їхнім сином Генріком у відомого римського скульптора П'єтро Тегерані у 1856 році. Роман Афтаназі писав, про величезних розмірів ангела, що з повного смутку обличчям сидів на могилі з опущеними крилами і тримав трубу.


В радянський період костел сплюндрували до невпізнанності: обидві вежі зруйнували, всі цінні інтер'єри знищили. Внутрішній об'єм храму поділили на три поверхи і розмістили там заводський цех з виробництва пластмас. Цех давно не працює, а зіпсований костел стояв пусткою.


Нарешті, декілька років тому комплекс костелу з келіями почали відроджувати:


За два десятиліття після будівництва костелу в часи володіння містечком Захарія Ярошинського (1700 - 1774) постали монастирські келії. Ще декілька років тому вкритий совецькою плиткою колишній корпус келій слугував помешканням місцевих мешканців. Розповідають про розгалужені підземні ходи, деякі з яких вели аж до Вінниці.




Сьогодні будівля келій також відроджується:


Напередодні Першої світової війни на монастирських землях діяла броварня, власником якої був хазяїн сусідніх Сутисок Дмитро Гейден. Поруч з рікою збереглася ділянка монастирської стіни з червоної цегли і граніту. Деякі джерела називають її залишками стіни тиврівського замку.


У 1744 році король Август ІІІ надав Тиврову статус містечка і дозволив проводити тут ярмарок і торги. У XVIII ст. у Тиврові йшла справжня війна між родами Калитинських і Ярошинських. Право володіти Тивровим кров'ю вибив собі у 1756 році Захарій Ярошинський. Його маєток успадкував молодший з шести синів Захарія - Чеслав Ярошинський (1768 - 1846) і онук Генрік Ярошинський (1805 - 1877). Перший побудував біля монастиря палац і розбив парк. Палац був настільки великим, що художники могли зобразити резиденцію, лише перебравшись на протилежному березі Південного Бугу.


За участь в антиросійському повстанні Генрік Ярошинський був змушений продати маєток у 1870-ті роки князеві Кочубею, який подарував його православній церкві. У 1891 році у палаці була відкрита духовна семінарія Подільської єпархії. Колишня резиденція сильно постраждала від пожежі 1898 року: вогонь знищив частину палацу і монастирські будівлі. У 1910 - 1911 роках в семінарії викладав співвідомий український композитор Кирило Стеценко (1882 - 1922).


До наших часів палац, як і костел, дійшов у спотвореному вигляді. На паркому фасаді вже важко буде побачити риси пізнього бароко. Нічого не збереглося і з інтер'єрів. Після революції в палаці відкрили школу-інтернат, яку в наші часи переформатували на ліцей.




На яристому схилі долини Південного Бугу. збереглися залишки старого парку, який оточував палац. Ще можна побачити старі липи, дуби і граби. Напевне, найцікавіше, що збереглося в Тиврові - це головна брама маєтку, вимурувана з червоної цегли.


В Тиврові на березі Південного Бугу зберігся млин у стилі еклектики, зведений у 1907 році на гроші Ярошинських. Млин є діючим і сьогодні.




Південний Буг у Тиврові дуже мальовничий:








Так виглядала центральна площа Тиврова у 2010 році:




Ілліча вже немає:




Tags: Вінничина, Поділля, палаци, храми
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments