v1snyk (v1snyk) wrote in ua_travels,
v1snyk
v1snyk
ua_travels

Перекоп

Оригинал взят у v1snyk в Перекоп
Перекопська фортеця (Ор-Капу) була зведена у 1509 році турками і татарами, для того щоб перегородити єдиний сухопутний прохід у Крим. Це було неспокійне місце, як протягом усього часу існування Кримського ханства, так і після того. Таким воно є і зараз…


Фортеця була лише однією із складових частин довжелезного (8 км) Перекопського валу, який повністю перекривав перешийок від Каркінітської затоки до Сивашу, і виник набагато раніше. Супутниковий знімок.


Після руйнування 1771 року твердиня не відновлювалась, і залишки її мурів укрились шаром землі. Тільки деінде уздовж валів ще можна побачити кам’яні фрагменти стін чи бастіонів.

На місці обриси фортеці теж ще добре угадуються. Я спробую передати це хоч якось на фотографіях.


Ор-Капу разом з Арабатом та Єнікале складали єдину оборонну лінію Криму з півночі та сходу.
Зображення фортеці, узяте з ukrainaincognita.com.


У контексті сучасності вона знаходиться між Армянськом і селом Перекоп. Останнє виникло на околицях однойменного міста, яке перестало існувати після тяжких боїв у 1920 році. На додачу, зведене за 23 км на південь у радянські часи місто отримало важку і довгу назву Красноперекопськ. І кримчани, звісно, називають його також – Перекоп. Щоб остаточно усіх заплутати.


Ця поїздка відкрила мій останній кримський сезон, уже при окупації, на початку квітня 2014 року. Тоді в Армянську було неспокійно, там, здається, реально чекали на поїзди з Правим Сектором, на автостанції чергувало пару котолюбів, вулицями проїжджали БТР. З якого переляку мене понесло саме в той час, саме туди, під кордон? Фіг його знає.


До тієї поїздки я вважав, що у Криму якщо і є україномовні мешканці, то вони не паляться. На диво, у Армянську добра третина людей говорила досить пристойним суржиком. Правда, вибірка у мене була непідходяща для статистики – пенсіонери, що їхали зі мною в одній маршрутці у Перекоп або на дачі за містом.

Пам’ятаю, обговорювали вони тоді труднощі з переоформленням документів для пенсій. Ні радості, ні горя од такої різкої зміни у їх житті не спостерігалось. Стандартна хіхлятська покірність.


А ще там чомусь була чи не найвища концентрація власівського ганчір’я, ледь не на кожному стовпі. Із вказівників на в’їздах до міста зі слова «Армянськ» повидирали м’які знаки.

Біля фортеці ж – геть спокійно і безлюдно. Хоч вона і ближче до «кордону», тутешня дорога є другорядною.


Можна було піднятись на вали і в тій дивній степовій тиші уявити, як на цьому місці проходила могутня стіна, що розділяла епохи і культури, і сотні маленьких неназваних людей гинули під нею, одні – боронячи її, інші – намагаючись подолати.


Дикий кримський степ.


Не зміг не сфоткати цю каменюку – раптом вона колись була частиною фортечної стіни.


Військовий меморіал біля валів.


В очікуванні автобуса трошки прогулявся і Армянськом, а саме його північною частиною, біля автостанції. Він відомий з 1736 року, тоді – під назвою Вірменський Базар. Був важливим торговим і транзитним пунктом.

Сучасне місто позбавлене архітектурних та інших цікавинок, але чисте і акуратне. Принаймні, так було 3 роки тому.


ФК «Титан» тоді ще грав у українській першій лізі. Того дня якраз відбулась гра з охтирським «Нафтовиком», і мені запам’ятались дві нетипові уболівальниці – тучні тітоньки років 40-50, що якраз прийшли за квитками. Через 2 місяці потому «Титан» припинить своє існування, як і професійний футбол у Криму узагалі.


Канал – тоді ще повноводний.




Зі сторони міста до каналу прилягає великий парк. Похмурого дня холодної ранньої весни він мав не дуже презентабельний вигляд.




Автомобільний і залізничний мости до великої землі.




Дорогою до Сімферополя я зробив іще одну пересадку, на в’їзді у Красноперекопськ. Мою увагу привернуло до себе озеро, яке на супутникових знімках має червоні чи бурі відтінки, словом, зовсім не такі, які повинні бути у водойми.


Якщо на Сиваші або Сасику червоний колір води зумовлений великою концентрацією солі та водорістю, яка в ній живе, то тут усе куди гірше – озеро є відстійником Перекопського бромного заводу, і такий незрозумілий колір води та пінисті хвилі – наслідок тяжкого хімічного забруднення.


Воно називається Старе або Тузла. Яскравий приклад того, як людина нищить природу. Причому це величезна водойма – весь Красноперекопськ лише у 2 рази більший її за площею. Місто лежить безпосередньо на березі озера, з іншого боку – село, так само впритул до його отруєних берегів.


Сильний вітер розносив над кам’янистим пляжем шмаття піни та неприємний хімічний запах.


P.S. Найпевніше, це буде моя остання замітка про Крим. Усе цікаве й нетривіальне із побаченого до 2014 року включно я описав, таким чином підстрахувавши свою пам’ять, що також має властивості поступово усе забувати. А вертатись туди за новими враженнями навіть немає бажання.

Лишилось щось інше. Відчуття найбільшої у житті втрати того, що ніколи насправді не мав (і я зараз зовсім не про сам Крим). Голоси, яких я більше не почую. Млосні думки, що забуто щось важливе, які завжди виникають після нервового переїзду. Неначе по той бік межі я загубив якусь частину себе, що іноді глухим зітханням через відстань і час нагадує про себе; хоча, найпевніше, вона просто відмерла. Бо насправді мене уже давно ніхто не чекає на тій стороні реальності, як і мені було б марно чекати когось звідти.

Усе минулось.

Tags: Крим, озера, фортеці
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments