v1snyk (v1snyk) wrote in ua_travels,
v1snyk
v1snyk
ua_travels

Вороновиця та її околиці

У Вороновицю я збирався давно й довго, але всякий раз щось заважало, і так все затягнулося, що навіть головну принаду цього містечка – палац (чудовий, але занедбаний) устигли відреставрувати, напевно, аби надати мені зайвий стимул таки добратись до нього.

І минулого серпня я все ж відкрив для себе це чарівне містечко, а раз їхав велосипедом, заодно оглянув і пару навколишніх сіл. Вирушив ще вдосвіта, щоб побільше розминутись у часі з екстремальною спекою, що стояла тоді якраз. І першою точкою подорожі стало село Пилява Тиврівського району, над якою під мій приїзд саме розгорілась вранішня заграва.


У Пиляві варто побачити дерев’яну Свято-Покровську церкву 1862 року.


Я ще й всередину зміг ускочити, зацінити яскраві розписи. Схоже, відносно нові, бо дуже вже свіжо виглядають, але від цього не втрачають своєї цінності (хоч щось у нас не розучились якісно робити).


Наступне на шляху село – Тростянець, до якого від Пиляви їхати усього нічого чепурними подільськими полями.


Тростянець ще дрімав у вранішній імлі, що зібралась над ставками при в’їзді в село. Примітний тим, що це був третій населений пункт з такою назвою, у якому я побував у 2017 році (після міста в Сумській обл. і смт у Вінницькій).


Якийсь довжелезний дерев’яний ангар понад ставом.


Це й найменш цікавий із трьох Тростянців. Є церква (я чомусь був певен, що дерев’яна) ще 1836 року. Схоже, пережила недавній «ремонт», після чого виглядає геть скромно.


Ну а далі через ліси – у Вороновицю. За цим ставком вертаюсь у Вінницький район.


Вороновиця почалась для мене із західної околиці, колишнього села Ганщина. На Ганщині стоїть Михайлівська церква 1752 року.


Класичний для 18 ст. тридільний подільський храм, дуже подібний до своїх близнюків у Вінниці, Печері, Довгополівці


Вид на присілок з церковного пагорбу.


Урбаністична білка, яка далеченько від парків і лісів бігала просто вулицями.


Далі, залишивши центр на десерт, перемістився на крайній схід містечка, аж по інший бік траси Вінниця – Немирів. Тут хотів побачити цукровий завод, який зараз в руїнах, але ще зберігає дух колишньої величі.

Виразні цегляні ворота, обоє з датою 1866.




Продовгуватий цех 1910 року.


Труба – обов’язковий атрибут цукрового заводу.


А це, схоже, до нього було відгалужено лінію вузькоколійки.




Чудовий паркан дитячого майданчика… і все поросло амброзією:(


Паралельно трасі протікає річка Воронка, крихітна, але з глибокою пологою долиною, за рахунок чого відкриваються види на велику частину містечка.




Наступним етапом треба було знайти залишки вузькоколійної залізниці, закладеної ще у 1900 році і демонтованої в 60-ті роки, коли повз Вороновицю пройшла стандартна колія між Вінницею та Гайвороном.

Здавалось, це нескладно, бо все вже давно знайдено та досліджено, треба було просто заїхати на вулицю Привокзальну. Яким же було моє здивування, коли я її всю проїхав до тупика і нічого не знайшов!

На щастя, додумався завернути на паралельну, не підписану на карті вуличку, і, о диво, вона теж виявилась Привокзальною! Ось така географічна підступність. А колишній вокзал, ось він, частково використовується як магазин, частково простоює й руйнується.


Всередині закинутої частини все ще можна знайти артефакти минулого, як от старі печі чи касове віконечко.


І навіть не знаю що таке.


Узагалі ж будівля доживає. Не знаю, як магазину живеться у такій аварійній споруді.


Коло вокзалу є також колишній ангар.


І водогінна вежа.


Хто як зміг, вагончики й колишні приміщення залізниці пристосував собі під господарство.


Ну а тепер центр. Першою по дорозі трапилась церква Різдва Пресвятої Богородиці. Будувалась у 1770 році як костьол, а в радянські часи була кінотеатром.


Дореволюційний вмираючий магазин коло церкви.


Костьол св. Миколая 1793 року. Побути кінотеатром ще півбіди, а ось цю святиню, пишуть, пристосували як туалет (хоча інформація може бути недостовірною).


А далі нарешті палац, він же музей авіації, про що свідчать і літачки на воротах помістя. Ворота зачинені, проте виявилось зовсім необов’язковим брати їх штурмом (з велосипедом!), бо головний вхід до палацу геть відкритий.


Палац після реставрації – просто лялечка. Відновили його за гроші з ЄС, ну хай хоч так. Зате вийшло гарно і якісно (як на мій аматорський погляд).




Дім у стилі раннього класицизму збудували у 1777 році на замовлення Францішека Ксаверія Грохольського, тодішнього власника Вороновиці. Архітектором вважають німецького майстра Лоренца Гедона. Після невдалого листопадового повстання Грохольські змушені були лишити палац, продавши його у 1869 році росіянину Миколі Можайському.

Невдовзі Микола трагічно загинув, і помістя дісталось його старшому брату Олександру, який відомий як один з першопрохідців світової авіації. Ось тут, у Вороновиці, він винаходив одні з перших моделей планерів. Пізніше, уже в Петербурзі, спроектував експериментальний літак.

Документальних даних про результати випробувань літака не збереглось. За одними версіями він таки злетів, за іншими – зазнав аварії і не міг літати в принципі із-за вад конструкції. Я, зі своїми скромними (відсутніми) знаннями в цій області, утримаюсь від власної думки.


Декор:




Дуже незвична для України ліпнина у виді черепів.


В пам’ять про Можайського в палаці облаштували музей історії авіації та космонавтики, він працює і в суботу.


Винахідник багато спостерігав за птахами і досліджував їх анатомію, намагаючись відтворити у своїх літальних апаратах.


Ще й малював картини.


Від колишньої палацової розкоші залишились стелі у двох залах.


Ні, це не результат останньої реставрації, вони були такі шикарні від початку.




І мила та щира дитяча інтерпретація Вороновиці із пластиліну.




Біля палацу простоює і руйнується господарчий корпус маєтку, незважаючи на формальний охоронний статус. На його реставрацію, схоже, грошей не вистачило…


На виїзді з Вороновиці у сторону села Комарів заглянув іще на католицький цвинтар, який звертає на себе увагу старовинною цегляною брамою.


Всередині кидається у вічі, по-перше, руїна каплиці. Незважаючи на нищення часом, вітром, водою і вандалами, вона якимось дивом досі зберігає свій ошатний цегляний декор.


Загалом усе досить занедбано:




На цьому по Вороновиці все і з чистою совістю вирушаю убік Вінниці через той самий Комарів. У цьому селі не збереглося нічого цікавого, але воно дало мені можливість проїхати кілька зайвих кілометрів мальовничою сільською місциною, перш ніж опинитись на шумній і відкритій для пекучого сонця трасі.





Tags: Вінничина, велотуризм, музеї, палаци, храми
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments