v1snyk (v1snyk) wrote in ua_travels,
v1snyk
v1snyk
ua_travels

Копичинці

Невелике колоритне галицько-подільське містечко менш ніж на 7 тис. мешканців. Знаходиться на 20 км північніше Чорткова, по східний бік від траси на Тернопіль.


Із Копичинців можна прямим поїздом дістатися Вінниці, і вони мали замикати мою поїздку Гусятинським районом. Але свої корективи внесла специфіка приміського транспорту, який у вихідні тут не ходить взагалі. Довелось відмовитись від Сидорівського замку, розвернути маршрут у протилежному напрямку і надіятись на автостоп, якого я не люблю. Ну і ловити свій поїзд уже аж в Тернополі.

Найближчим до траси є район міста під назвою Кутець. Тут знаходиться одна з найстаріших збережених дерев’яних церков Поділля, Здвиженська 1630 року. При чому динаміку її змін за останній час потрібно просто на лобі набити багатьом вітчизняним «майстрам», які паскудять історичні храми. Ось так вона виглядала кілька років тому (фото з сайту Андрія Бондаренка) – спотворена й укутана в бляху:


А ось така краса зараз:


Виявляється не скрізь в українців виродилось почуття прекрасного із попутним вростанням рук в жопу?


Дзвіничка також відновлена:


Тоді була затяжна посуха, і священник якраз збирав людей на молебень за дощ. А хтось прикатив на службу на ось такому чуді. І правда, навіщо цим людям автобуси у вихідний…


Ідемо дивитись саме місто, де зберіглося чимало старовинних вілл і іншої цікавої архітектури. Тільки надто вже воно перевантажене дротами, деінде пофотошопив, а десь просто забив.




Народний дім (1910), зараз бібліотека:




Будинки по вул. Чортківській:






Греко-католицький собор св. Трійці (1998):


Костьол Успіння Пресвятої Діви Марії (1803), який у радянські часи традиційно встиг побути складом та цехом, але досі його вже відновили:


Герб Баворовських, тодішніх власників Копичинців:


Інтер’єр:


У центрі історичної ринкової площі стоїть не ратуша, а совдепівський універмаг, зате є цікаві будинки навколо:




Мабуть, це найбільш занедбана міська центральна площа, які я бачив в Україні, але занехаяність додає їй якогось особливого шарму.


Вулиця 22 січня, що йде від площі, певно, пішохідна, але на той момент було важко сказати, бо покриття з неї зняли узагалі.






Цей будинок я помилково прийняв за синагогу, а от із справжньою синагогою розминувся буквально на кілька метрів.


А ось ця пустош навіть одразу не здогадаєтесь, чим має бути:


І…

Та-дам…

Це міський став! Не знаю, його спеціально висушили, чи Нічлава сама так обміліла, але виглядає прикро. Був би класний вид від води на середмістя.


За ставом знаходиться іще одна греко-католицька церква, св. Миколая 1900 року.


Церква досить стандартна, але з дуже різноманітним убранством двору:






Одна з місцевих фішок – приватні будинки, обкладені плиточкою. Не один такий зустрічав:


Колоритна хата коло вокзалу:


Австрійський вокзал кінця 19 ст. знаходиться на крайній південно-східній околиці міста і на тлі навколишнього приватного сектору є справжнім палацом. Втім, уїхати з нього мені так і не довелося – зробив фото і почалапав до траси ловити попутку на Гусятин.





Tags: Тернопілля
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments