v1snyk (v1snyk) wrote in ua_travels,
v1snyk
v1snyk
ua_travels

Покатушка найдовшою вузькоколійкою Європи

Поїздка Гайворонською вузькоколійкою замикала мою подорож на схід Кіровоградської області, заради неї це все і затівалось. Я мав проїхати весь маршрут до Рудниці, де вже пересісти на «звичайний» потяг до Вінниці.


Для початки розкажу трохи загальних речей, ну а кому нецікаво / хто і так знає, може крутити вниз до фоточок.

Вузькоколійки набули популярності під кінець 19 ст. з однієї банальної причини – їх зведення було набагато дешевше, ніж стандартної залізниці. Кинути тимчасову гілочку до свого заводу, а потім так само розібрати – узагалі не питання. Для пасажирських перевезень їх прокладали також тимчасово, з перспективою поступового переходу на широку колію.

Багато де так і сталося. Гілку від того ж Гайворона до Вінниці переробили у 60-ті роки, наприклад; хоча вийшла вона якась нестелепна: поїзд там ходить лише тричі на тиждень, повільно і в незручний час.

Відповідно, з часом мали зникнути і інші вузькоколійки. Ті, що якимось чином дожили до наших днів – виняток із правил і останні романтики цього екзотичного виду транспорту. В Україні таких пасажирських ліній зараз є чотири. Дві знаходяться у Карпатах («Карпатський трамвай» та Боржавська залізниця), вони туристично популярні і тому менш цікаві.

Більшої уваги, як на мене, заслуговують інші дві лінії, Поліська та Гайворонська – справжні й автентичні, під перманентною загрозою закриття, але життєво необхідні: для багатьох точок, через які вони проходять, це чи не єдиний зв’язок з великою землею.

Довжина Поліської залізниці складає 106 км. Її часто називають найдовшою, але при цьому недоговорюють: це найдовший один маршрут. Гайворонська вузькоколійка має 130 км, і це найбільший показник не тільки в Україні, а і в Європі. Але вона розділена на два маршрути, Гайворон – Рудниця і Гайворон – Голованівськ, 78 та 52 км відповідно, які ніяк не стикуються між собою у часі.

Початково вона була ще довшою, на сході доходила до смт Підгородна Миколаївської області, а на заході – до міста Каменка (сучасна Молдова, в зайнятій «Придністров’ям» частині). Ділянку до Підгородної розібрали відносно недавно, у 2001 році. Тепер під загрозою закриття частина Гайворон – Голованівськ, де поїзд є тільки двічі на тиждень.

Рудницький напрямок куди більш популярний, тут поїзд ходить двічі на день у вівторок, п’ятницю та неділю і один раз у решту днів. Саме цей маршрут я і проїхав повністю. З лінією до Голованівська стикуватись не вийшло, хоча пішки заходив на станцію Хащувате, розташовану на ній.

На цьому годі патякати, час дивитись фотки. Почнемо з вокзалу станції Гайворон, збудованого у 1897 році, тоді ж, коли відкрилась і сама залізниця.


За відсутності великого пасажиропотоку сюди підселились гастарбайтери, тільки ви нікому не кажіть.


Станція обслуговує і широкі (той самий поїзд на Вінницю та вантажні), і вузькі колії. Через них перекинутий надземний міст. Люди переходять на ту сторону тупо по шпалам, тому він більше годиться, аби пофоткати все з висоти. Вагони, які ввечері поїдуть на Рудницю:


До вокзалу примикають саме широкі колії, а до вузьких треба йти на протилежну сторону. Для пасажирів там є скромний павільйончик.


Основна маса вузькоколійної техніки (там цілий музей раритетів) знаходиться у депо, закритому для сторонніх. Щоб потрапити туди, треба наперед домовлятись у Смілі(!), де знаходиться дирекція залізниці. Цього я робити не став, та і навряд вони б захотіли возитись із одним відвідувачем. Мав надію, що депо буде видно з містка, але майже ні.


Частина техніки, однак, виставлена на всезагальний огляд.


Снігоочисник:


Наполовину дерев’яне чудо, призначення якого лишилось для мене загадкою:




Біля вокзалу має бути водонапірна вежа, тут їх аж дві. Гранітні, як і маса інших споруд у Гайвороні. Над однією в архітектурному плані жорстоко познущались:




Погляд у сторону центру. Справа, схоже, вежа недобудованого костьолу.


На перетині з центральною вулицею широка (1 та 3) і вузька (2 та 4) колії накладаються.


Неодмінний для міста з вузловою станцією пам’ятник-паровоз, тут він, звісно, вузькоколійний.




Поки я гуляв, вагончики перемістились до платформи. «А коли ця кукушка відправляється?» - спитала мене жінка, що якраз підійшла, заодно нагадавши народну назву потяга.
Уже майже 60 років на ходу:


Згодом підбіг і локомотив:


Машиністи, схоже, були не надто раді, що стануть зірками інтернету, але скло кабіни блікнуло на знімку, тому нічиєї приватності я не порушую.


Квиток обійшовся в символічні 18,40 гривень. Не дивно, що з такими цінами вони нерентабельні, коли це на максимальну довжину маршруту, а ще там маса пільговиків.


Вистоявши день на сонці, вагони розігрілись до рівня хорошої бані. Зате ніхто, включаючи провідницю, до останнього не заходив, і можна було спокійно фотографувати.

М’які сидіння, все як у білих людей. Під ними рундуки для багажу.


Є крихітне купе провідника з кушеткою і панеллю управління. А якщо прибрати ложку, зміститься магнітний полюс Землі.


Узимку має бути тепло:


Не думав, що колись буду фотографувати толчок у поїзді, ну та нехай буде. Там також все мініатюрне і немає води.


Нарешті поїхали.


Промайнули якусь стару водонапірну вежу.


Перша зупинка – Передбужжя. Це ще Гайворон, віддалена західна околиця.


Переїхали Буг і опинились у Вінницькій області, і дівчата з човна помахали нам услід.


Зупинки, правда, здебільшого нецікаві, позначені тільки синьою табличкою. Спочатку фоткав усі підряд, потім забив.


Дублювання латиницею, між іншим, цілком доречне, закордонні туристи тут також трапляються.


У Осіївки, на відміну від попередніх, є свій двірець.


Станція Устя обслуговує однойменне селище, а також села Устя і Мала Киріївка. Після перетворення її на зупиночний пункт пристанційне селище майже вимерло.




Зупинка Киріївка, село Велика Киріївка.


Бершадь – єдина проміжна станція з діючим вокзалом. Тут же зупинка не одну хвилину, а цілих 12, тут же розминаємось із зустрічним поїздом, у ті дні коли він є (якраз був). Залізничне господарство Бершаді я вдосталь облазив, коли гуляв цим містом, тому із вагону не виходив.




Якщо до того усі зупинки були по праву руку, далі частина вже по ліву. На ту сторону вікна не відкривалися, тому знімати було ніяк, та і людей уже набралось у вагоні.

До речі, про людей. Переважно це жіночки, що везуть сюрреалістично великі торби на одеський Привоз. Пишуть, що зазвичай вагони битком набиті людьми, мені пощастило, було відносно небагато. Певно, бо їхав у неділю ввечері, а понеділок навіть на Привозі не надто базарний. Також тут неймовірна для стандартного поїзда ситуація, коли на різних станціях заходять люди і сходу один одного майже всі знають.

Станція Дохно має такий же вокзал, як у Бершаді (і певно, також 1899 року), тільки зачинений.




Є навіть дерев’яний «вокзал», у Куренівці.


Ну і як ще міг завершитись такий день, як не красивим заходом сонця.




Уже в сутінках прибули в Рудницю. Локомотив одразу відчепився і паралельною колією погнав на той бік вагонів.




Рудниця – крихітне смт Піщанського району на кілька вулиць та тисячу мешканців, усе життя якого, певно, крутиться навколо вокзалу. Я так зрозумів, тут і автостанції немає, зате потягом без пересадки можна добратись у Київ, Одесу, Вінницю, Львів, навіть Москву та Перемишль.

Вокзал – фізично одна споруда, але обслуговує дві станції, зі східної сторони – вузькоколійна, із західної – звичайна.




Жук-олень, що крутився під ногами, довершив колекцію багатих на живність вихідних.


Прибуття «кукушки» зручно стикується з пересадкою на ширококолійні поїзди. Більшість чекала на одеський, решта – на ковельський, який за три години мав доставити мене у Вінницю.

На східній стороні вокзалу, яка за цей час зробилась геть безлюдною, локомотив уже перегнали на інший бік. Потяг готовий до раннього (в 4:05) відправлення у Гайворон. Давайте побажаємо йому, щоб це відправлення і далі відбувалось щоранку протягом багатьох наступних років.



Іще про Гайворон та його околиці:
Завалля, Салькове і Хащувате
Казавчин та Соломія
місто Гайворон
Tags: Вінничина, Кіровоградська область, транспорт
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments