v1snyk (v1snyk) wrote in ua_travels,
v1snyk
v1snyk
ua_travels

Місто-кремінь

Кременчук – друге за розміром місто Полтавщини і за населенням майже не поступається обласному центру (225 тисяч проти 284), і це, певно, найбільші антиподи України в межах однієї області. З одного боку, культурний та історичний центр Полтава, а з іншого – промисловий важкоатлет. У Кременчуку взагалі не відчувається, що ти у Полтавській області, за відчуттями десь явно східніше.


Починаємо традиційно з вокзалу. На привокзальній площі у 2006 році поставили Георгіївську капличку на честь Георгія Кирпи. А як загалом виглядає архітектура навколо вокзалу, видно із заднього плану.


Тому покидаємо це місце і їдемо на одну із околиць, а саме в Крюків, колишнє окреме місто на правому березі Дніпра.

Маршруткою я заїхав далеко углиб мікрорайону, де знаходиться церква Успіння Божої Матері аж 1877 року, що взагалі рідкість для Кременчука. Сподіваюсь, відбудовані бані приведуть до одного кольору з рештою і вони не будуть виділятись сірою цеглою.


Загалом Крюків має типову атмосферу сонної пострадянської провінції.


А от палац культури точно нетиповий, більше того, це досить яскравий зразок українського модерну (що для міста також рідкість). Ще дивніше, що збудували його в 1925-27 роках.


І все ж повітова забудова тут теж є, особливо її концентрація зростає навколо залізничної станції.






Особливо варто відзначити особняк купця Чуркіна, один з найгарніших у місті. Потім він став Домом техніки, а зараз кимось комусь продається і тому доля його туманна.


Цікаво, що це було, годинник?


Дві частини Кременчука з’єднує між собою Крюківський міст, який не тільки видатне інженерне рішення, а й стратегічно важливий шлях з одного берега Дніпра на інший, тому має воєнізовану охорону. По нижньому ярусу прокладена залізниця, по верхньому рухаються авто й пішоходи. Одна секція посередині може підійматись, щоб пропускати кораблі.


Риболовля з комфортом:


З південної сторони по інший бік від Крюкова – дикі плавні:


Ну а на північ більша частина міста, де видно і житлові райони, і промку.




От тільки нещасну річку геть довели до ручки…


Звідти вертаюсь на велику землю, де знаходжу кілька старовинних будинків.




І виходжу у сквер імені Олега Бабаєва. Бабаєв – мер Кременчука та президент полтавської «Ворскли», убитий у 2014 році. Серед містян користувався неабиякою популярністю (і схоже, недарма; попри туристичну непривабливість, місто виглядає досить комфортним просто для життя), тому перейменування скверу і встановлення у ньому пам’ятника цілком логічне.


З однієї сторони вихід зі скверу замикають симетричні сталінки, які масово зводились при відбудові міста у 50-ті роки.


Узагалі Кременчук був сильно зруйнований у війну, тому старовинної архітектури вкрай мало і її треба по зерням розшукувати по великій його території. У місті близько 50 пам’яток архітектури, але всі місцевого значення, і велика частина – якраз повоєнні будинки.

Єдина пам’ятка національного значення, «Будинок для спостереження за рухом по Дніпру» (диспетчерська, коротше кажучи), знаходиться на території військової частини. Він же і найстаріший у місті (1784-87).

А нам залишається дивитись сталінки.


Пам’ятник Остапу Бендеру із відсилкою на його «Голодное детство в Кременчуге».


Яскраві парасольки дивно виглядають у сірому місті.


На північ добрався до будинку культури КрАЗ по проспекту Свободи. Не те щоб надвелика пам’ятка, але все ж КрАЗ – один із символів міста.


Тим більше, по дорозі до нього є й інші цікавинки. У двориках біля дитсадка заховалась найгарніша із збережених у Кременчуці водонапірних веж.


Костьол-новобуд по вул. Європейській. Цікавий, з псевдоготичними вікнами.


Ну а найгарніша пара на проспекті – пожежна частина (1950) та будиночки Кременчуцького РЕМ невизначеного віку.


Тут же і пара муралів, яких у місті також негусто.


На картині з Шевченком видні шрами, які утворились внаслідок вибухів ватних пердаків.


Прогулявся в сторону залізниці, де можна знайти масштабні 100-літні корпуси Технікуму залізничного транспорту.




Звідки повз стадіон перейшов у Міський сад – як на мене, найприємніший парк міста.






Іще один технікум, а історично притулок для хлопців (1910), котрий утримував той же Чуркін.


Спальні райони, підстанція і маленька річка з колоритною назвою Крива Руда.


Будинок фабриканта Рабиновича (кінець 19 ст.):


Католицький костьол 1910 року, перетворений на православну Миколаївську церкву. Також одна з найгарніших споруд, за відчуттями ніби переносишся кудись набагато західніше берегів Дніпра.




Іще чимало повітової забудови, хоча вечір виявився поганим часом для хороших фото. А так, схоже, до війни місто було дуже привабливим.




Зрештою дійшов пляжу, який бачив ще з мосту. Попри сприятливу погоду, людей мало: купатись у такій воді не можна, так вона ще й смердить добряче.


На пляжі є скеля-реєстр, на яку наносили відмітки рівня води під час повеней ще з кінця 18 ст.




З протилежного кінця – кілька упоротих скульптур. Чебуратор з Геною просто шедевральні:


Сквер зі скульптурами упорядкував місцевий підприємець Володимир Пушкарьов, тут же мало бути і дитяче кафе. Але потім він загинув, і все зупинилось. Судячи з об’яви про продаж, у його наступників справи не пішли, а може просто нікому не потрібно.




Іще одна цікава композиція у парку: черга до Айболіта.


Житловий дім (колишній будинок Кременчуцького повітового земства):


Парк на березі Дніпра, до речі, величезний. До нього примикає площа Перемоги, по-радянському грандіозна і нестелепна. Уявіть собі простір метрів 100 на 200, тупо укатаний в бетон. Величезне дебільне мертве поле, на якому відчуваєш себе малим та ницим.

Північний куток поля займає дореволюційна будівля банку, на передньому плані композиція «Перший день після війни».


Фасад того ж банку:


Іще трішки цікавинок із вулиць Перемоги та Соборної:






А добірку скульптур доповнить інсталяція на вході в одну із кафешок середмістя.


Ось таким я побачив Кременчук. Ніби і подивитись є що, але дуже все розірвано і розкидано у просторі, та й відверто малувато для такого великого міста. Тож про витрачений на нього час я не шкодую… але і повертатись якось не хочеться.
Tags: Полтавщина
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments